![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Законодательство и право
Право
Оскарження постанови про порушення кримінальної справи |
Оскарження постанов про порушення кримінальної справи Приводи і підстави до порушення кримінальної справи Приводами до порушення кримінальної справи є: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину Оскарження постанов про порушення кримінальної справи Відомо, що дієвим механізмом вирішення проблем удосконалення кримінально-процесуальних процедур з метою підвищення ефективності захисту прав і основоположних свобод людини є прийняття відповідного закону, який би, в свою чергу, втілював у собі авангард наукової думки у галузі кримінально-процесуального права. Значним позитивним кроком у даному напрямі є Закон «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи» від 14.122006 р. № 462-V (далі — Закон № 462-V). До цього часу фактично підвалини порядку оскарження постанови про порушення кримінальної справи складали положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи» від 11.02.2005 р. № 1 (далі – Постанова № 1). Ураховуючи обсяг статті, не буду зупинятись на детальному аналізі співвідношення положень Постанови №1 та Закону № 462-V, лише ще раз підкреслю на прикладі процедури оскарження постанови про порушення кримінальної справи те, що норми кримінально-процесуального права, як правило, перед тим, як зайняти своє місце в КПК, формуються в результаті правозастосовної практики, перш за все судової та отримують певну апробацію в окремих джерелах кримінально-процесуального права підзаконного характеру, наприклад, у постановах Пленуму Верховного Суду України. Нагадаю, що Закон № 462-V доповнив Кримінально-процесуальний кодекс України (далі — КПК) рядом статей, якими встановлено порядок оскарження порушення кримінальної справи відповідним учасникам процесу та визначено відповідні юридичні наслідки вчинення даних дій. Надалі зосереджу свою увагу не тільки на окремих положеннях Закону № 462-V, які, на мою думку, є дещо спірними, а й зроблю спробу прокоментувати їх та внести певні пропозиції щодо подальшого розвитку наведених кримінально-процесуальних процедур. Подання скарги до суду Доповнивши КПК ст. 236-7, законодавець визначив, що можуть бути оскаржені до суду як постанова про порушення кримінальної справи щодо особи, так і постанова про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину. Одразу викликає певні зауваження положення ч. 1 ст. 236-7 КПК щодо суду, до якого подається скарга на постанову про порушення кримінальної справи.
Постанова про порушення кримінальної справи може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності. Відомо, що не завжди підсудність визначається за місцем розташування органу або роботи посадової особи. На нашу думку, у даному випадку постанову про порушення кримінальної справи слід оскаржувати до місцевого суду за місцем розташування або роботи посадової особи. До суб’єктів, які можуть подати скаргу до суду на постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, законодавець відніс особу, щодо якої таку справу порушено, її захисника та її законного представника. Разом з тим, КПК надає вичерпний перелік осіб, щодо яких ведеться кримінальне переслідування на досудових стадіях: підозрюваний та обвинувачений. Очевидним є той факт, що прокурор, слідчий, орган дізнання, порушуючи кримінальну справу щодо конкретної особи, розпочинає здійснювати щодо неї кримінальне переслідування. На відміну від підозрюваного та обвинуваченого особа, щодо якої порушена кримінальна справа, не може мати захисника. Надання особі права оскаржувати винесене проти неї кримінально-процесуальне рішення теоретично з моменту його прийняття підкреслює значущість прав і свобод особи, що підлягають захисту. Водночас, якщо констатується потреба в юридичній допомозі захисника підозрюваному та обвинуваченому, то невірним є відмова в такій допомозі особі, щодо якої порушено кримінальну справу. Гадаю, що на кшталт КПК Російської Федерації доцільно визнавати особу, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваним та наділяти її правом на захист. Дещо інакше визначено коло суб’єктів, наділених правом оскарження постанови про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину. Такими суб’єктами є особа, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисник та законний представник. Далі законодавець, встановлюючи вимоги до змісту скарги на постанову про порушення кримінальної справи, а саме, що в ній повинно міститись достатнє обґрунтування порушення прав та законних інтересів відповідної особи, робить спробу визначити критерії, за якими суд повинен встановлювати чи є скаржник саме тією особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа. Отже, не встановлюючи конкретного кримінально-процесуального статусу особи, законодавець залишив на розсуд суду встановлення в кожному окремому випадку наявність або відсутність вищезазначених інтересів у скаржника. Вочевидь, що у даному випадку суддя повинен з’ясовувати наявність або відсутність вищезазначених інтересів у скаржника у судовому засіданні за участю самого скаржника. Отже, як наслідок, потребують законодавчого визначення правовий статус самого скаржника, конкретизація його прав та обов’язків. Оскільки рішення про відмову у відкритті провадження з розгляду скарги не перешкоджає подальшому рухові процесу, то оскарженню таке рішення підлягати не повинно. Разом з тим, відкритим залишається питання щодо права повторного звернення скаржника до суду.
Думається, що він вправі звернутися повторно до суду у випадках, якщо з’являться нові, тобто не розглянуті судом, підстави для звернення, що обґрунтовують порушення його прав та інтересів. Особливості розгляду Окремі зауваження висловлю й щодо порядку розгляду судом скарги на постанову про порушення справи. Пункт 4 ч. 2 ст. 236-8 КПК визначає серед суб’єктів, яким направляється копія постанови про відкриття провадження за скаргою на постанову про порушення кримінальної справи, потерпілого або особу, за заявою якої було порушено справу. Відомо, що особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу, не завжди може бути визнана у подальшому суб’єктом, який веде кримінальний процес, потерпілим. Тому недопустимо на вільний, законодавчо не обмежений розсуд суду обирати, кому з перелічених суб’єктів надати можливість узяти участь у судовому процесі, а кого такого права позбавити. Отже, і потерпілий, і особа, за заявою якої було порушено кримінальну справу, повинні бути окремо зазначені у пунктах ч. 2 ст. 236-8 КПК. Водночас слід зауважити, що залучення до процедури розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи потерпілого вимагає надання останньому ефективних процесуальних правозахисних засобів, які, як правильно зазначає О. Шило, є складовими відповідних юридичних режимів і мають свою специфіку. (Шило О. Г. Правозахисні механізми та процесуальні режими // Актуальні проблеми застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України: Тези доповідей та наукових повідомлень учасників міжнародної науково-практичної конференції (25—26 січня 2007 року) / За заг. ред. проф. В. В. Комарова. — Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007. — С. 62). Визначаючи на законодавчому рівні права потерпілого доцільно скористатися досвідом, наприклад, Федеративної Республіки Німеччини. Концепція прав потерпілого ФРН серед прав потерпілого у ході попереднього розслідування містить вимоги надання останньому прав на активну участь у досудових стадіях, на захист і самозахист та на надання інформації. У зв’язку з цим потерпілому в ході судового розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи повинно бути завчасно повідомлено про всі наявні у нього права та надана можливість реально скористатися ними під час цієї процедури. Суттєве значення для подальшої розбудови змагальних засад у сфері кримінального судочинства буде мати наділення потерпілого правом на захисника та, як наслідок, надання захиснику необхідного комплексу прав задля активної участі його в судовому розгляді скарги на постанову про порушення кримінальної справи. Особливої уваги потребує дослідження підстав та порядку прийняття рішення щодо особи, щодо якої порушено кримінальну справу, про заборону виїжджати за межі України (ст. 98-1 КПК) та можливість розгляду законності цього рішення під час розгляду судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи. Перш за все слід звернутись до текстів міжнародних документів, у тому числі і рішень Європейського суду з прав людини (далі — Євросуд), що визначають зміст права особи на свободу пересування.
Таким чином, до змсту судово промови обов'язково входять т елементи, як утворюють предмет. Одначе слд мати на уваз, що на змст форму судово промови великий вплив мають характер обсяг справи, особа ритора, судова аудиторя. Особа промовця судова аудиторя визначають певну побудову виклад судово промови. Як нема однакових справ людей, так не може бути однакових судових промов. Вльне володння формами судово промови мистецтво, яке, як всяке нше мистецтво, може набути у деяких риторв трафарету. Головними в судовй промов змст думки ритора. 2.2. Види судових промов В судовому засданн при розгляд кримнальних, цивльних, адмнстративних, господарських справ можна видлити так види судових промов: 1. Обвинувальна промова прокурора в кримнальних справах в суд першо нстанц. 2. Промова прокурора в кримнальнй справ при вдмов вд обвинувачення в суд першо нстанц. 3. Захисна промова адвоката в кримнальнй справ в суд першо нстанц. 4. Промова адвоката представника потерплого, цивльного позивача цивльного вдповдача. 5.P Самозахисна промова пдсудного. 6
1. Стадії порушення кримінальної справи
3. Провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх
4. Роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі
5. Застосування застави як запобіжного заходу в кримінальному процесі
9. Докази у кримінальному процесі
10. Достатність доказів у кримінальному процесі України
11. Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства
12. Захисник у кримінальному процесі
13. Заходи безпеки в кримінальному праві (порівняльно-правовий аналіз)
14. Звільнення від кримінальної відповідальності
15. Звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України
17. Кримінальна відповідальність в Україні
18. Кримінальна відповідальність за ненадання допомоги, вимагання та зґвалтування
20. Кримінальна відповідальність медичних працівників
21. Кримінальне покарання за грабіж
25. Кримінально-правовий аспект тероризму
26. Обмеження волі як вид кримінального покарання
27. Органи правосуддя, суди присяжних, кримінально-процесуальні функції
28. Підозрюваний у кримінальному процесі
29. Поняття і види співучасті у кримінальному праві
30. Принцип незалежності і недоторканності суддів у кримінальному процесі України та Азербайджану
31. Принципи кримінального процесу в Україні
32. Речові докази в кримінальному процесі
33. Стадії кримінального процесу
34. Суб’єкти кримінального процесу
35. Сучасна кримінально-правова кваліфікація злочинів
36. Учасники у кримінальному процесі
37. Цивільний позивач та відповідач у кримінальному процесі
43. Історія розвитку криміналістики в Україні
44. Криміналістична характеристика злочинів, поняття та основні елементи
45. Основні напрями в сучасній зарубіжній кримінології
46. Відповідальність за порушення податкового законодавства
47. Как справиться с тяжелыми воспоминаниями
48. Как женщине справиться с ревностью
51. Постанова В.Р,
52. Входження Північного Причорномор’я Криму та Правобережної України до складу Росії укр
53. Книгопечатание и книжная справа на Руси в первой половине XVII в.
57. Адміністративна відповідальність юридичних осіб за порушення податкового законодавства
58. Боротьба зі злочинами, що вчиняються співробітниками Органів Внутрішніх Справ та їх профілактика
59. Заочний розгляд справи в цивільному процесі України
60. Криміналістична ідентифікація
61. Криміналістична профілактика злочинів
62. Мирова угода у справах про банкрутство
63. Окремі питання отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах
66. Поняття та види державних службовців. Управління в сфері іноземних справ
67. Постанови суду першої інстанії
68. Провадження справи в суді першої інстанції
69. Справи з іноземним елементом: який суд вирішуватиме спір
73. Види юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства
74. Організація видавничій справи
75. Абсцесс области грудной клетки справа
76. Білкові порушення при хворобі подагра
79. Диференційовані підходи до корекції метаболічних порушень у хворих на гнійний середній отит
83. Клінічна характеристика та терапія сексуальних порушень при параноїдній шизофренії
85. Лимфогранулематоз. Поражение шейных лимфатических узлов справа
91. Особливості метаболічної адаптації та корекція її порушень у новонароджених, що перенесли асфіксію
92. Особливості психічних порушень у дітей з хронічною тонзилогенною інтоксикацією
94. Очаговая нижнедолевая пневмония справа, средней степени тяжести МКБ- 10 J18
95. Порушення метаболізму триптофану
96. Порушення ритму серця в дітей. Дифузні захворювання сполучної тканини