![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО |
ЗмістВступ 1. Що таке НАТО? 2. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТО 3. Основні доводи влади щодо необхідності вступу до НАТО 4. Європейська інтеграція чи позаблоковий статус? Висновки Список використаних джерел ВступНа розвиток подій у Європі і насамперед на пострадянському просторі значний вплив здійснює Україна, яка проголосила у 1991 році свою незалежність. Водночас перед самою країною постають складні завдання, пов’язані із зовнішньополітичною орієнтацією, забезпеченням національної безпеки у нинішньому неспокійному світі. Після 15 років незалежності Україна опинилася перед необхідністю прийняти доленосне рішення членства України у НАТО, від якого залежать історичні долі нашого народу, безпека країни. Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року і вже у січні 1992 року представник України вперше взяв участь у Робочій групі високого рівня РПАС. Консультації та співпраця між Україною та НАТО охоплюють широке коло питань. У контрольній роботі були розглянуті відносини між Україною та НАТО за останні два роки, а саме після президентських виборів 2004 року, описано відношення головних політичних партій України до цього питання, ставлення безпосередньо українського народу до членства у НАТО, а також основні &quo ;міфи&quo ; нашої влади стосовно позитивної сторони вступу до альянсу, в яких запевняють громадськість, та думки політичних діячів - противників членства у НАТО - з приводу цього питання. Крім того, на прикладах показано, що ж краще для України - європейська інтеграція чи позаблоковий статус? 1. Що таке НАТО?В результаті укладення Північноатлантичного договору, який було підписано у Вашингтоні 4 квітня 1949 року виник альянс 10 європейських та 2 північноамериканських незалежних країн, які взяли на себе зобов’язання щодо забезпечення взаємної оборони. Ще 4 європейські країни приєдналися до Альянсу в період між 1952 та 1982 роками, в результаті чого число членів становило 16. Після прийняття до Альянсу 12 березня 1999 року Польщі, Угорщини та Чеської республіки кількість членів становить 19. НАТО - це альянс, відданий справі колективного захисту його країн-членів. Він є основою для збереження миру та майбутньої безпеки. Центральне місце в ідеї створення прозорішої Європи належить програмі &quo ;Партнерство заради миру&quo ; (ПЗМ), яка сприяє співробітництву між членами НАТО та країнами-партнерами з широкого кола питань, пов’язаних з проблемами безпеки. Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), до якої залучено 46 країни, зокрема країни - члени НАТО, забезпечує політичну основу для ПЗМ та є форумом для обговорення питань, пов’язаних з проблемами безпеки. Глави держав та урядів 46 країн провели засідання РЄАП на вищому рівні у Вашингтоні по завершенні самміту НАТО. У складі НАТО є комітети, відповідальні за перспективне планування з таких питань, як політичні консультації, воєнне планування та військові операції, співробітництво в плані озброєнь тощо. Комітети надають рекомендації Північноатлантичній раді, найвищому органу, що приймає рішення, або Комітету воєнного планування НАТО, який займається головним чином питаннями інтегрованої військової структури НАТО.
Також проводяться консультації з економічних питань стосовно оборонного бюджету та конверсії воєнно-промислового комплексу. Хоча контакти між Україною та НАТО розпочалися ще у 1991 році, на формальну основу їх було переведено у 1997 році внаслідок підписання Хартії про Особливе партнерство, яка відкрила шлях для проведення консультацій та співпраці з питань євроатлантичної безпеки. Відповідно до Хартії була створена Комісія Україна - НАТО. Цей орган ухвалює рішення та здійснює управління заходами співробітництва. У листопаді 2002 року з метою поглиблення та розширення відносин Україна - НАТО був підписаний План дій Україна - НАТО, який має на меті сприяти реформаторським зусиллям України на шляху до цілковитої інтеграції до євроатлантичних структур безпеки. Цільовий план Україна - НАТО складається з конкретних заходів, спрямованих на реалізацію відповідних цілей та принципів. Цільовий план Україна - НАТО (ЦП) на 2006 рік було введено в дію Указом Президента України від 07.04.06 № 295/2006. Основною відмінністю цього річного ЦП від свої попередників є те, що він був складений відповідно до вимог та методики підготовки щорічних національних програм в рамках Плану дій щодо членства в НАТО, а також врахував заходи, які були започатковані у контексті приєднання України до Інтенсифікованого діалогу щодо прагнень України стосовно членства в НАТО та відповідних реформ. 2. Ставлення влади та політичних партій до вступу у НАТОУ березні 2006 року пройшли чергові вибори Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. У гострій боротьбі вирішувалося питання про створення парламентської коаліції, на яку згідно зі змінами, внесеними в українську конституцію, покладаються формування уряду та відповідальність за його діяльність. На виборах вирішувалося конкретне питання: чи зможуть прозахідні, проНАТОвські сили, що прийшли до влади в Україні в результаті президентських виборів 2004 року, названих &quo ;помаранчевою революцією&quo ;, закріпити перемогу чи їм доведеться потіснитися, що з новою силою висунуло в порядок денний проблеми зовнішньополітичного курсу України, забезпечення її національної безпеки1. В умовах посиленого геополітичного протистояння великих держав, з яких одна - Росія - вбачає в Україні свої стратегічні інтереси, а інша - Сполучені Штати Америки - &quo ;центральне питання своєї національної безпеки&quo ;2, вірний вибір зовнішньоекономічної орієнтації набуває для нашої країни дійсно доленосного значення. Перемога Віктора Ющенка на президентських виборах 2004 року була розтлумачена на Заході як &quo ;згода народу України на курс прискореного вступу України в ЄС та НАТО&quo ;. Час після президентських виборів 2004 року відмічений крутим поворотом української правлячої еліти у бік Заходу з одночасним провокуванням кризових ситуацій у стосунках з &quo ;вічним стратегічним партнером&quo ; - Росією3, нагнітанням русофобії в Україні, а також проявом шовіністичних настроїв у визначених російських колах. Суттєво змінилася і позиція російського керівництва: до України воно почало відноситися як до будь-якої іншої держави Європи.
Показовою є позиція головних політичних партій в Україні відносно ЄС та НАТО, зайнята ними під час передвиборної компанії. Партія регіонів виступила за &quo ;проведення політики добросусідства зі всіма державами, що мають спільні межі з Україною. Практичними справами, а не лозунгами, планомірно вести Україну до європейської інтеграції за умови захисту її національних інтересів&quo ;. Підтримуючи позаблоковий статус України, партія вважає необхідним &quo ;проведення референдуму з питання вступу у НАТО&quo ;. Блок Юлії Тимошенко прагне &quo ;визначити чіткі національні пріоритети України та захистити їх на всіх рівнях&quo ;. Відношення до членства в ЄС та НАТО у програмі блоку взагалі не зазначено. Взагалі політичні партії та блоки, представлені в українському парламенті або висловилися проти вступу нашої країни у НАТО, або заявили про необхідність винести це питання на Всеукраїнський референдум, або взагалі обійшли мовчанням це питання. Безсумнівно питання зовнішньополітичної орієнтації, відносини з Росією, вступ до НАТО залишаються предметом гострих дискусій. На нашому континенті відбувається геополітичне перегрупування, частиною якого за словами першого заступника іноземних справ України А. Бутейко є вступ України до НАТО4. 3. Основні доводи влади щодо необхідності вступу до НАТОПроголосивши членство у НАТО одним із найважливіших пріоритетів, &quo ;помаранчева&quo ; влада, не враховуючи бажання більшості народу, але не наважуючись відкрито проголосити свої наміри у передвиборчих програмах, з напором, гідним кращого застосування, прикладає зусилля до того, щоб якнайкраще втягнути країни в альянс. Одним з перших своїх наказів (від 21 квітня 2005 року) В. Ющенко відновив у Воєнній доктрині України вилучені Л. Кучмою постанови про те, що кінцевою метою євроатлантичних прагнень України є повноправне членство в Організації Північноатлантичного Договору. Проте влада не може повністю ігнорувати наявні у суспільстві настрої, розуміючи, що у випадку винесення питання про вступ у НАТО на Всеукраїнський референдум відповідь більшості громадян України у теперішній час була би, скоріше за все, ні. У січні та лютому 2006 року проводилися опитування в усіх областях України по місцю проживання. Розмір вибірки - 1991 респондент у віці від 18 років і старше.В результаті загальнонаціонального політичного столу у серпні 2006 року було підписано Універсал національної єдності, в тексті якого зазначено, що питання про вступ до НАТО буде вирішено за результатами референдуму5. Як ми бачимо з графіку 53% населення проголосували б проти вступу України у НАТО і лише 21% - за. Саме тому &quo ;помаранчева влада&quo ; головну увагу на даному етапі приділяє масовій обробці громадської думки, пропаганді &quo ;переваг&quo ; перебування України у НАТО при одночасному форсуванні процесу формалізації членства в Альянсі.27 грудня 2005 року В. Ющенко своїм наказом ввів у дію Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 25 листопада 2005 року &quo ;Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)&quo ;, а 16 лютого 2006 року звернувся до держав - членів НАТО з проханням &quo ;підтримати євроатлантичні прагнення&quo ; України.
Натомсть Гриньов пропону трактувати федералзм як механзм самозахисту регонв перед надмрним зосередженням влади у центр. Земельно-федеративний устрй, на його думку, створив би «потужн стимули до прискорення економчних реформ, зокрема до приватизац й до розвитку пдпримництва», посилив би «зацкавленсть регонв у пдтриманн стабльност в держав, в ефективному здйсненн державою притаманних й функцй», зняв би «т протирччя, як перешкоджають консолдац суспльства й формуванню спльност нтересв». У четвертому роздл Володимир Гриньов обAрунтову необхднсть сильного президентства американського типу, де голова держави одночасно й головою виконавчо влади з широкими повноваженнями. Автор обстою необхднсть змцнення полтичних партй, як б об'днувалися довкола конкретних дей, а не осб; виступа за скасування мсцевих рад та за двопалатний парламент, який вибирався би пропорцйно за партйними списками та територально за регонами. Вн обстою проритет людських прав над усма ншими, захища права меншин (головно росйсько, якй загрожу начебто «примусова укранзаця») й однозначно висловлються за ринкову економку «сучасного капталстичного типу» з «розвиненими формами соцальних гарантй
1. Політичні партії в Україні та їх основні типи
2. Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування
3. Cучасні політичні партії в Україні
4. Державне фінансування політичних партій в європейських країнах
5. Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні
9. Біографія та політичні погляди Арістотеля
10. Політична влада у світі та в Україні
11. Політичний устрій Франції та загальна характеристика її господарства
12. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
13. Редагування політичної, релігійної та езотеричної літератури
14. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах
15. Запорозька Січ, її політичний устрій та право
16. Політичне та соціально-економічне становище українських земель у XVI-XVII ст.
17. Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр.
18. Політичний та економічний розвиток Румунії у 1990–2005 рр.
19. Політичний та економічний розвиток Угорщини у 1990–2005 рр.
20. Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр.
21. Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
25. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
26. Блок Юлії Тимошенко: розвиток та еволюція політичних орієнтирів
27. Партійна система України. Політичний маркетинг
28. Політичні погляди М. Хвильового, М.І. Міхновського та Ю. Липи
29. Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського
30. Політичня система як механізм влади
31. Структура політичної влади
32. Центристські партії в політичній системі сучасної України
33. Політична влада
34. Політична влада
35. Політична еліта, лідерство і демократія
36. Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики
37. Виникнення та еволюція світової політичної думки
41. Зародження та розвиток політичної економії
42. Політичні права і свободи громадян України
44. АНТИТЕХНОЛОГІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ: ВИКОРИСТАННЯ ЗМІ
45. Нестор Махно: історично-політичний портрет
46. М. Драгоманов - основоположник української політичної науки
47. Політичний режим
48. Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості
49. Аналіз та поліпшення фінансового стану підприємста
50. "Історія Русів” – виразник політичних поглядів автономістів
51. Політичний іслам
52. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
53. Суспільно-політична діяльність Костомарова
57. Держава і політична система суспільства
58. Засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні
59. Політична система Великовританії
60. Політично-правова теорія Жана Бодена
61. Принцип розподілу влад та його впровадження в Україні
62. Вищі державні службовці та політико-адміністративні стосунки
63. Переклад суспільно-політичних реалій (на основі перекладу статей з газети Нью-Йорк Таймс)
64. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі
66. Історія України. Соціально-політичні аспекти
67. Михайло Грушевський–видатний політичний, громадський і державний діяч
68. ОУН і УПА як історична реальність суспільно - політичного життя України
69. Політична і судова система Київської Русі
73. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст
74. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років XIX ст.
75. Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни
76. Симон Петлюра – політичний діяч
77. Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
78. Суспільно-політичне життя в пореволюційному Ірані (1979-2000рр.).
79. Суспільно-політичний рух в США в період 1945-1960 років
80. Суспільно-політичні погляди правителів Київської Русі
81. Суспільно-політичні чинники Конституційного процесу в Україні
82. Царювання та політика Павла І
83. Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка
84. Держава – головний інститут політичної системи суспільства
85. Етапи розвитку теорії соціально-політичного конфлікту
89. Основні етапи становлення світової політичної думки
90. Північноамериканська політична думка просвітницької доби (Т. Джефферсон)
91. Політичні погляди Липинського
94. Соціально-політичні утопісти ХІХ ст. (Сен-Сімон, Фур’є, Оуен)
95. Становлення української політичної думки
96. Технології політичної діяльності
97. Українська політична думка кінця XIX - початку XX ст