![]() |
|
сделать стартовой | добавить в избранное |
![]() |
Соціальна політика в Україні: основні напрями та протиріччя |
ЗмістВступ 1. Теоретичні засади соціальної політики. 1.1 Сутність та структура соціальної політики. 1.2 Основні цілі, напрями та пріоритети соціальної політики 1.3 Основні завдання та показники соціальної політики 2. Соціальна політика України 2.1 Особливості соціальної політики в Україні 2.2 Сучасні напрями та перспективи розвитку соціальної політики в Україні 2.3 Проблеми соціальної політики в Україні. 3. Витрати на соціальне забезпечення та шляхи удосконалення соціальної політики. Висновок Список використаної літератури Вступ Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави та місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. Стабілізація економічного розвитку неможлива без формування соціальне благополучного суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси. 1. Теоретичні засади соціальної політики 1.1 Сутність та структура соціальної політики Соціальна політика — це діяльність владних структур, інших суб’єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму. Ефективна соціальна політика в суспільстві перебуває у нерозривному зв’язку з процесами всебічної демократизації політичної системи. гласність та вільне виявлення думок представників усіх груп і верств суспільства з питань соціальної та економічної політики є важливим засобом «зворотного зв’язку» органів управління з масами, надійним захисним механізмом суспільства від різного роду виявів волюнтаризму й суб’єктивізму в соціальній політиці. Добре налагоджений народний контроль над реалізацією соціальної політики — це, по суті, єдине ефективне знаряддя боротьби з корумпованістю посадових осіб та порушенням законів. У разі необхідності для вирішення особливо гострих і масштабних соціальних проблем можна використати й всенародні референдуми. При визначенні поняття соціальної політики на перше місце необхідно ставити не інтереси різних соціальних чи демографічних груп та їх узгодження, а людину, як основну складову будь-якої суспільної групи, а на меті діяльності держави та суспільних інститутів ставити задоволення її життєвих потреб за неодмінної умови дотримання громадянських прав і свобод людини. Поняття &quo ;соціальної політики&quo ; не має усталеного академічного визначення. Різні дослідники в своїх означеннях виходять з різних поглядів на зміст та цілі того, що називають соціальною політикою. Наведемо відомі підходи до проблеми встановлення дефініції &quo ;соціальної політики&quo ;.
Перший підхід полягає в ототожненні соціального та суспільного, тому за цим підходом соціальна політика - це суспільні дії щодо вирішення загальносуспільних проблем. Її мета - досягнення цілей всього суспільства. Зрозуміло, що при такому підході особисті проблеми людини, приміром, - втрата роботи, хвороба, похилий вік тощо, - залишаються на другому плані. Другій підхід виходить з необхідності вирішення, перш за все, питань захисту соціально вразливих та потенційно небезпечних верств населення через систему державних допомог та доброчинної діяльності. Такий підхід обмежує активність державних та громадських інститутів лише частиною суспільства. Третій - має на меті пом'якшення негативних наслідків індивідуальної та соціальної нерівності через систему перерозподільних заходів. В основу частіше за інше покладається податкова політика направлена на вирівнювання диференціації прибутків. Четвертий - покладення в основу діяльності принципів соціальної справедливості та соціального партнерства як основних цінностей сучасного громадянського суспільства. П'ятий - виходить з необхідності регулювання, перш за все, соціально-трудових відносин, тобто відносин праці та капіталу, найманих працівників та роботодавців, а всі інші соціальні заходи будуються на цій основі. Як бачимо, кожен з цих підходів має раціональне начало, хоча й не позбавлений деяких, вказаних вище, обмежень. Соціальна політика розвинених держав тією чи іншою мірою використовує усі ці підходи. Соціальну політику можна розглядати як особливий напрямок діяльності суб’єктів соціально-політичного життя, спрямований на забезпечення сприятливих умов і засобів існування індивідів, на реалізацію життєво важливих соціальних потреб і інтересів людей та соціальних спільнот . Активна соціальна політика, що проводиться державними органами та установами, має охоплювати всі аспекти соціального життя, усі сектори соціальної сфери . Ця обставина зумовлює й головні завдання у сфері державного регулювання та контролювання соціальної політики: надання пріоритетного значення соціальній орієнтації економіки, регулювання всієї системи соціальних та етнонаціональних відносин на засаді оптимального взаємозв’язку особистих, групових і загальнодержавних інтересів; своєчасне виявлення й розв’язання соціальних суперечностей та конфліктів; сприяння формуванню таких суспільних умов, які б позитивно впливали на розвиток соціальної структури суспільства з урахуванням потреб виробництва, науково-технічного, соціального й духовного прогресу, здійснення необхідних заходів для оздоровлення соціально-морального клімату в країні; створення дійових соціальних стимулів для високопродуктивної і якісної праці; дотримання в суспільстві (з урахуванням його об’єктивних можливостей) принципу соціальної справедливості, що є нагальною потребою внаслідок небаченого досі соціального і майнового розшарування населення України за тривалої економічної кризи. Вирішення цих проблем і має визначати основний зміст соціальної політики в Україні. 1.2 Основні цілі, напрями та пріоритети соціальної політики Успіх економічних реформ у кризовій ситуації перехідного періоду залежатиме від проведення ефективної соціальної політики.
Адже без поліпшення рівня життя людей неможливо сформувати масову і, головне, надійну соціальну базу розвитку економіки на шляхах ринкових реформ. Соціальна політика держави має носити активний характер, не зводитись тільки до заходів соціального захисту за рахунок бюджетних коштів. Держава має сприяти розширенню кола осіб, здатних до особистої відповідальності за результати власних економічних дій, тобто, іншими словами, — сприяти зменшенню кількості соціальних груп, які потребують зовнішньої опіки. Державна соціальна політика не повинна виходити за межі, пов'язані з наданням допомоги тільки тим, хто її дійсно потребує. Людям завжди жилось краще, коли вони більше покладались на себе і ринок, ніж на державу. На це вказує досвід багатьох країн, що зуміли значно підняти планку народного добробуту саме тоді, коли починали проводити політику, спрямовану на активізацію ринкових сил і звільнення держави від економічно необґрунтованих соціальних функцій. Основні напрямки соціального захисту людини. Система соціального захисту найменш забезпечених громадян і верств населення має кілька напрямків. Так, важливим елементом цієї системи є державна соціальна допомога, яка включає грошову допомогу малозабезпеченим, непрацездатним громадянам і сім'ям з дітьми, безробітним, біженцям, інвалідам, а також допомогу по догляду за дітьми і багатодітним сім'ям. Натуральна допомога може надаватися у вигляді талонів на безплатне харчування, пільг в оплаті комунальних і транспортних послуг, безплатних продуктових наборів, безплатного шкільного харчування, безплатних ліків тощо. За рахунок державного та регіонального бюджетів утримується мережа соціально-культурних установ для громадян, які не мають можливості користуватися послугами соціально-культурної сфери на комерційній або страховій основі. Важливе значення має система пенсійного забезпечення громадян. Проблема пенсіонерів, особливо в умовах постаріння населення, — одна з найгостріших у рамках соціальної безпеки і захисту людини. Кількість пенсіонерів в Україні зростає із року в рік. У результаті збільшується фінансовий тягар на всю національну економіку, адже на виплату пенсій державі доводиться постійно витрачати все більше коштів. Розмір пенсії не може бути меншим мінімального прожиткового рівня. Величина пенсії повинна враховувати вартісну оцінку трудового вкладу пенсіонера за роки його роботи (йдеться про стаж роботи, середній заробіток тощо). Для підвищення розміру пенсій разом з державною пенсійною системою необхідно створювати пенсійні фонди, в тому числі й на страховій основі. Людина, відраховуючи частину свого заробітку в пенсійний фонд сьогодні, коли вона може своїми силами заробляти великі доходи, отримує можливість у старості одержувати підвищену пенсію. Важливий елемент соціальної політики держави — індексація грошових доходів населення залежно від підвищення індексу споживчих цін, тобто захист доходів людей від інфляційного зростання цін. Недоліки як прямої, так і непрямої індексації доходів відомі. Так, індексація має інфлятогенний характер; вона сприяє формуванню стійких інфляційних очікувань, перекручує структуру доходів, необгрунтоване зменшуючи їх реально зароблену частку, і тим самим послаблює стимули до праці.
Вони ж на крик мадьярських комунств не зробили навть спроби таким способом проламати перегородку. ¶ на цей докр вони нколи не знайдуть задовольняючо вдповд. 5. Хлб, цукор, вугль пятаковщина. Не може бути някого сумнву, що виразна, викреслена соцальна полтика росйських комунств на Укран привернула до себе вс смпат робтничих кляс. ¶ коли X. Раковський казав, що населення з радостю зустрчало совтську владу псля отаманщини, то в цьому не було перебльшення. Розумться, кляси паразтарн, не зважаючи на "укранзацю" х, волли би все таки режим отаманський. Але весь працюючий, експлуатований люд, вимучений гетьманщиною й розшарпаний отаманщиною, з щирим задоволенням, а в деяких Aрупах з ентузазмом, зустрв совтську владу. Тут усе було ясно й недвозначно: вся влада працюючим; ус апарати, нсттуц, вс установи, закони й тенденц кляс експлуататорських мусять бути зруйнован й знищен; знищен негайно, ршуче, без усяких вагань; на зруйнованому творчими силами працюючих зараз же ма творитися нове, мають творитися орAани хньо влади
1. Історія України. Соціально-політичні аспекти
2. Структура системи соціального захисту населення і політики України
4. Місцеві бюджети України: становлення, роль в соціально-економічному розвитку регіонів
5. Формування бюджетів фондів соціального страхування України
9. Соціально-економічний розвиток України у XVII ст.
11. Соціальний портрет молоді України: структура цінностей та потреби
12. Стан соціальної галузі України
13. Економічна стратегія розвитку соціально-економічних систем України
14. Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
15. Основні засади зовнішньоекономічної політики України
16. Основні напрямки зовнішньої політики України
18. Інформаційна політика України
19. Економіко- і політико-географічне положення України
20. Поняття, система та принципи адміністративно-територіального устрою України
21. Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
25. Особливості зовнішньої політики України у Центральній Європі та країнах Балтії
28. Інтеракційні механізми соціалізації учнів середньої школи України
29. Соціальні ролі та професійні знання соціального педагога. Система цінностей соціального педагога
30. Митна політика України на сучасному етапі
31. Грошово-кредитна політика України: проблеми становлення і тенденції розвитку
32. Фіскальна політика держави, її особливості в трансформаційній економіці України
33. Політичні права і свободи громадян України
34. Гетьман Іван Мазепа - державний та політичний діяч України
35. Перши президенти незалежної України (політичні портрети)
36. Вивчення новітньої історії України через призму поняття "політична культура"
37. Національні і політичні проблеми України у творчості М. Костомарова
41. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
42. Державна політика в Україні
43. Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму
44. Розвиток політичної думки України
45. Політична еліта сучасної України: генеза й особливості формування
48. Народный депутат Украины (Народний депутат України)
50. Гетьмансьтво України: Іван Мазепа (Гетманство Украины. Иван Мазепа)
51. Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України
52. Значення харчової промисловостi у соцiальному та економiчному розвитку України
53. Історія України
57. Історія держави та права України
58. Культура України в 30-х рока
60. Закон про зовнішньоекономічну діяьність України
61. Олігополія. Антимонопольне законодавство України
62. Загальна характеристика конституції України
63. Господарське право України
64. Конституційний суд України
67. Проект кримінального кодекса України
69. Державний бюджет України і бюджетне право
75. Вплив російської кризи на економіку України
76. Місце України в глобалізаційних процесах
77. Машинобудівний комплекс України
78. Розвиток та розміщення хімічної промисловості України
79. Авіаційний транспорт України
81. Проблема інвестування єкономіки України за рахунок внутрішніх резервів
82. Банківська система України
83. Механізм кредитування банками України
85. Розвиток і розміщення промислового комплексу України
89. Розвиток та розміщення залізничного транспорту України
90. Дохристиянські вірування слов’ян на теренах України
91. Хімічна промисловість України
92. Чорна i кольорова металургія України
93. Населення України, його динаміка, структура та особливості розміщиння
94. Законодавство України про військову службу
95. Діяльність уряду України в галузі екології
96. Гетьманство України: Богдан Ххмельницький
97. Легка промисловість України укр
98. Збройні сили України в період національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp.